Олена Вербівська аналізує 'Міст мистецтв'. 'Люди часом приходя | Koine.Community

Олена Вербівська аналізує "Міст мистецтв". "Люди часом приходять зненацька, а потім безслідно щезають, мовчки забираючи із собою, в пароксизмі чи то зла, чи то добра, останні крихти свого образу прямісінько туди — в порожнечу часу, де правлять минуле минулого, минуле теперішнього та минуле майбутнього. Добро таке ж банальне, як і зло. Проте ніхто не винен у тому, що воля сліпа й голодна, афекти непередбачувані, а реальність — прозаїчна. Кордони минулого образу людини закінчуються там, де починається небачене здригання повітря від рукотворної музики сфер. Тоді кожен шматочок розбитого дзеркала, на якому застигла автентичність безцінних спогадів, подрібнюється і, врешті-решт, досягає строго вивіреної, нескінченно малої величини. Життя — це перлина неправильної форми, яка заслуговує на регалії арт-об’єкта, зітканого із ennui, Аngst та зрозумілої тільки степовим вовкам скорботи. Треба вміти грати на публіку, яка блукає коридорами галереї, грати із барочним смаком, сформованим жагою до взаємовиключних контрастів. Герої із «Мосту Мистецтв» — це барочні дискретні опозиції, що балансують на фігуральному та буквальному значеннях, роблячи ставки то на життя, то на смерть." Читайте колонку Олени на Койне за посиланням https://bit.ly/3nLImRh