Гортаючи наш канал, ви побачите, що більшість наших постів с | Legio Historica
Гортаючи наш канал, ви побачите, що більшість наших постів стосуються української історії, та знань про неї. Російські теми ми не чіпаємо, тому що триває війна і взагалі, своїх проблем достатньо, та й треба мати свій порядок денний. Але вирішили зробити невеликий пост про події буквального минулого тижня.
Справа в тому, що днями в Росії заборонили неурядову організацію "Меморіал", члени якої вели освітню, наукову та пошукову роботу, у т.ч. завдяки донорським коштам, частково закордонним. Останнє дало можливість назвати "Меморіал" "іноземним агентом" і стало ще однією причиною цькування причетних до цієї ГО. Тут варто зазначити, що ця історія триває вже не один рік - так, Юрія Дмитрієва, очільника карельської філії "Меморіалу" вже кілька років тримають у в'язниці за сфабрикованим звинуваченням. Цей чоловік, непрофесійний історик та фанат-пошуковець, віднайшов Сандармох - те саме урочище, де були розстріляні зірки українського авангарду Лесь Курбас, Валер'ян Поліщук та Микола Куліш.
Попри те, що діти та онуки не відповідальні за злочини, які колись вчинили їх рідні, вони хочуть продовжити це масове забуття і замовчування такої проблеми. Саме тому нащадки катів підняли в публічному просторі сусідньої країни питання про необхідність не публікувати ці історії та імена вбивць невинних. Тому що їм некомфортно. Незручно. Бо вважають, що мета виправдовує засоби. От тільки біда - люди, що захищають таку систему, теж можуть потрапити в її жорна. А врятувати їх буде нікому, вони про це не думають. Непроговорені суспільні травми приречені на повторення, і це відбувається, у т.ч. на 7% території України, які непідконтрольні нашому уряду.
Зрештою, хіба можна говорити про нормальну історичну пам'ять в країні, де вшанування пам'яті жертв ІІ Світової асоціюється з карнавальними дійствами та "победобесием". Нинішня Росія завзято косплеїть СРСР часів Брежнєва - можливо тому, що представники тамтешньої владної верхівки саме в часи цього генсека отримали свої партквитки. Усвідомлення того, що показне благополуччя цього періоду було зумовлене гарними цінами на експортну сировину та роботою паперових фабрик з друку банкнот і облігацій держзайму, звісно ж, немає. Принаймні в більшої частини населення - точно.
Нам лишається (в цьому аспекті) хіба що цікавитись своєю історією, не боятись говорити про складне і вчитись критично мислити, та вчасно прощатись з ілюзіями. А ще насамкінець радимо витратити трохи часу на вже архівну статтю про Юрія Дмитрієва. Лінк на цей матеріал, колючий і складний за змістом, лишили адміни фб-сторінки видання Reporters, а ми ділимось ним з вами.
