Legio Historica

2021-11-01 11:00:26 Вчора вранці відійшов у засвіти Іван Залужний, ветеран ІІ Світової. Йому було 104 роки.

Величезна кількість людей дізналась про нього після відео з поховання його онука - 23-річного Івана Гутника-Залужного, який загинув на Донбасі у 2014 р. Після того він підтримував наших військових і зокрема ту частину, де служив його онук, разом з ветеранами ОУН-УПА брав участь у інформкампаніях до Дня пам'яті і примирення 8 травня.

Лишимо тут лінк на вже архівне інтерв'ю, де він розповідає про себе, і разом з донькою - про Івана-молодшого. Open / Comment

2021-10-30 11:00:11 ​​Реформу децентралізації за німецьким зразком називають найбільш вдалою в Україні. Зміни відчули на собі мешканці містечка Полонне, яке колись славилось своєю порцеляною і будівельною керамікою, але останні років 20 тільки занепадало. Ukrainer робив окремий репортаж про те, що змінилось у місті, коли в місцевому бюджеті побільшало грошей. Зокрема в статті згадали, що місто знайшло інвестора, який оживитись виробництво кераміки в Полонному. Цей інвестор - Golden Tile Ceramic Group, рівненське підприємство, що займається виробництвом та продажем будівельної кераміки.

Підприємці планували збудувати в місті неподалік центру нову будівлю, і виявили археологічний шар. Неймовірно як для наших реалій, але інвестор вирішив не лише дотриматись закону і профінансувати розкопки, а ще й допомогти археологам з технічного боку. Місто від цього лише виграло, виграла й археологія як така. По суті, це перші повноцінні розкопки в місті, яке має тисячолітню історію! І які поповнили експозицію маленького краєзнавчого музею, що доти переважно спеціалізувався на історії міста й краю ХХ-ХХІ ст.

Що ж там цікавого знайшли науковці? Ну по-перше, виявилось, що найстаріший археологічний шар сягає аж доби бронзи (знайшли крем'яну сокиру). Серед знахідок також є зразки скіфської та ранньослов'янської ліпної кераміки, уламки руських скляних браслетів, поховання ХІV - XV ст., залишки споруд пізніших століть. До відносно пізніх артефактів належать віднайдені люльки, фрагменти посуду, підкови, кулі, монети. Але головною сенсацією стала свинцева пластинка-грамота з кириличними написами, яку називають нині свинцевою грамотою. Досі щось подібне знаходили хіба що в Новгороді. Керівник розкопок, Павло Нечитайло, має епічну біографію. Він - професійний археолог, кандидат наук, і... лідер гурту "Пропала грамота". Що ж, здається, ще одна пропала грамота, таки знайшла його Open / Comment

2021-10-29 18:00:35 Непогані новини

Київській лікеро-горілчаний завод буде ревіталізовний.
Завод - пам‘ятка кінця 19 століття. Останніми роками колишнє підприємство було на грані остаточної руйнації, але компанія-забудовник (що доволі дивно) «Ковальська» відновить простір і при цьому збереже його історичний вигляд та значення.

Нам лишається тільки сподіватись, що компанія дотримає слово та вдихне нове життя у пам‘ятку та навколишній простір.

https://telegraf.design/news/kovalska-revitalizuye-terytoriyu-kyyivskogo-zavodu-hih-stolittya/ Open / Comment

2021-10-27 21:11:12 ​​Вчора в українському сегменті соцмереж відбулось невеличке свято. І нагода чудова - скіфське золото таки повернеться з Амстердаму до України! А саме - на тимчасове зберігання до Скарбниці НМІУ. До тих музеїв, на обліку в яких воно знаходилось, воно вирушить лише після того, як півострів Крим знову буде підконтрольний Україні.

Варто додати трішки деталей. Це рішення, для нас позитивне, хоча вже відомо, що "кримські музеї" ще матимуть 3 місяці, аби спробувати щось змінити на свою користь, але ймовірність цього, скажімо так, невисока. Хоча і не можна стверджувати, що вона відсутня. Чому "кримські музеї" як сторона вжиті в лапках? А тому, що де-факто судилась наша держава з Росією, яка окупувала півострів. Тамтешні політики і пропагандисти вважають, що після анексії Криму Росії має належати все майно, що стояло на обліку в державних установах півострова. Але цінні археологічні артефакти - не меблі, це так не працює.

Скіфські старожитності є частиною Державного Музейного фонду України, а в музеях вони стоять на обліку саме як власність держави Україна. Музейні співробітники ж мають їх зберігати, досліджувати, показувати відвідувачам під час тимчасових виставок чи у постійніих експозиціях, займатись промоцією цього спадку. Сам музей не може продати ці артефакти, не може без відома органів виконавчої влади держави Україна їх будь-куди передавати. А транспортування на закордонні виставки контролюється Мінкультом, у міністерстві лежать всі документи на знахідки. Ну власне так це працює в ідеальному варіанті. І, як бачимо, спрацювало зі скіфським золотом.

Що ж, нам лишається тільки чекати, коли цінні старожитності вирушать до Києва, і, сподіваємось, будуть експонуватись. Люди ж мають право знати, за що МЗС, Мінкульт, адвокати, спеціалісти з охорони пам'яток боролись цілих 8 років.

Ну а поки що скіфське золото можна побачити наживо в Києві на виставці у холі НМІУ, а також на виставці у Скарбниці НМІУ (колишній МІКУ) "Пектораль - знахідка століття" до 31.10. До речі, 30.10 відбудеться кураторська екскурсія виставкою, ймовірно, остання. Принагідно лишимо лінк на наш інстаграм, де ми публікували невеличкий фотозвіт! Open / Comment

2021-10-26 18:00:23 ​​ Наші підписники вже знають, що ми небайдужі до напрямку food history, і робимо свій невеличний вклад у його популяризацію. Відносно нещодавно видання "Локальна історія" запустило подкаст "Їли колись" про історію їжі та те, яке значення вона мала (і має) в нашому житті. Це інтерв'ю журналіста Дмитра Сімонова із різними фахівцями. Звісно ж, ми не могли оминути увагою такий проєкт

Цей подкаст є чудовим доказом того, наскільки помилковим є уявлення про те, що їжа - виключно "паливо" різної якості. Але і не можна сказати, що він лише про те, хто і коли отримував від їжі насолоду. Насправді їжа є непомітним маркером суспільних змін, вона вплинула на те, якими ми є нині - набагато більше, ніж ми можемо собі уявити. У формуванні нашого раціону та смаків замішані різні події в політиці, економіці, культурі, які стались задовго до нашого народження. До речі, наша антропологія та можливість абстрактно мислити пов'язані з харчовим раціоном наших предків.

Наразі в мережі можна послухати вже 7 подкастів з назвою "Їли колись", які значно розширюють уявлення про минулі епохи, континенти та й розуміння того, що саме і як потрапило в наші тарілки. Ми ж поки що лишимо тут highligts трьох перших:

У першому подкасті, присвяченому їжі кам'яної доби, Павло Шидловський розповідає про роль їжі в еволюційних процесах і формуванні антропології сучасної людини, її "вклад" у розвиток абстрактного мислення, про чинник вогню у соціальному житті і не тільки. Справа у тім, що лише високий рівень розвитку сучасних цивілізацій подарував шалений вибір продуктів, а в давніх людей були свої стратегії виживання, в яких могли мати значення деревні гриби, ромашка та морепродукти, а вживання м'яса мало зв'язок із цікавістю до трав'яних відварів. Навіщо нашим предкам були потрібні підгнилі плоди, чому в давнину не поставала проблема відсутності солі, а сучасна палеодієта викликає в археологів посмішку - про все це в першому випуску;

У другому подкасті на тему середньовічної їжі Стефанія Демчук розповідає про те, як змінилась європейська кухня під впливом Хрестових походів, що таке "хлібні тарілки", звідки родом тандем вина і витриманих сирів, і кому корисно було вживати молоко. Гастрономічна складова у Середньовіччі мала дуже помітний зв'язок із соціальним становищем, який був настільки відчутним, що можна окремо розкрити соціальну історію (наприклад) сиру у ті часи. Як сформувались уявлення про елітарну кухню у Франції, які середньовічні страви популярні й нині, що тоді їли замість картоплі, та чому знавці середньовічної гастрономії на слова про "винні" і "пивні" країни реагують так само, як спеціалісти з кам'яної доби на поняття палеодієти - про все це і не тільки у випуску №2;

У третьому подкасті про їжу індіанців доколумбової Америки Віктор Талах розповів про те, як же так сталось, що харчування мешканців Мезоамерики складно назвати повноцінним, але при цьому типово американські продукти нині забезпечують половину калорій мешканця планети. Без деяких із них нині складно уявити традиційну українську кухню, селянське обійстя трохи більше 100 років тому і... навіть невдале сватання. Як какао-пінка стала (ймовірно) ритуальним замінником крові, чому випити зайвого могло бути не менш небезпечно, ніж потрапити в полон - третій подкаст з серії "Їли колись" дозволить дізнатись, чого їжа в Мезоамериці не була поза політикою :) А ще про те, за що сучасні дослідники гастрономії цього континенту вдячні давнім гончарам, і чому деякі коржики краще їсти одразу, якщо не хочеш лишитись голодним!

До речі, лінки на всі свіжі подкасти та статті "Локальної історії" тепер можна знайти в телеграмі - на каналі @LocalHistoryUA, на який ми закликаємо підписатись! Open / Comment

2021-10-25 18:23:44 ​​ В українській традиційній культурі існувало багато по-справжньому моторошних народних ігор.

Для прикладу, «Ворон» — одна з найпопулярніших ігор на початку 19 століття. Також відома під назвою «Гуси». Під час гри один з гравців — власне ворон, імітує полювання на беззахисних курчат — тобто інших гравців.

Ще один гравець виконує роль матері-квочки, яка намагається захистити своїх дітей. Ворон у цій грі символізує морок та смерть, яка вириває дітей з рук матері.

Більше про моторошні народні ігри у новому відео на каналі Світлотінь:

Open / Comment

2021-10-24 20:50:17 ​​8 серпня цього року відійшов у засвіти Олександр Ройтбурд, відомий художник і директор художнього музею в Одесі. Того дня ми публікували невеличкі некрологи на платформах легіо, а в інстаграмі разом з тим вибірку картин митця.

За ці 2 місяці з хвостиком його ім'я з'являлось у новинах з різної нагоди. ОХМ отримав статус національного музею, а ще був названий на честь покійного директора, який чимало зробив для інституційного розвитку установи. Мінкульт знайшов кошти на реставрацію палацу Потоцьких, де знаходиться музей. Оскільки фондові приміщення ОХМ переповнені, а сам заклад під час ремонтних робіт не зможе приймати відвідувачів, на баланс музею передали пам'ятку архітектури, що стане ще одним корпусом інституції. Враховуючи те, що значна кількість українських музеїв стикнулась з нестачею фондових і виставкових приміщень, такі новини наче з іншої планети...

До дня народження О. Ройтбурда відкрились виставкові проєкти, присвячені йому. У рідному ОХМ - "Рой. До шістдесятиріччя Олександра Ройтбурда", на основі якого планується створити велику персональну ретроспективну виставку. Її частиною є живопис, відеоарт, інсталяції, архівні фото з родинної та приватної колекцій. У Києві діє міжінституційний виставковий проєкт "Такий різний Ройтбурд", платформами якого є Київська картинна галерея, Мистецький центр "Шоколадний будинок" та галерея Vakulenko Art Consulting. Фото, прикріплене до посту, було зроблене на третій локації цього проєкту. Це картина О. Ройтбурда "Opus # 2. Із проєкта "Ройтбурд vs. Караваджо". Полотно, олія, 2009 р.

Нещодавно побачили світ поезії Ройтбурда, яким він за життя не надавав значної уваги, але які, вже в часи важкої хвороби, йому пообіцяв видати окремою книгою Сергій Жадан. Колаборація вийшла цікавою - письменник створив ілюстрації до літ.творів художника. Видання здійснене на замовлення Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz у вересні цього року. Передмова до "Віршів дилетанта" викладена на сторінці фесту, разом з лінком, за яким можна замовити книгу.

На фоні всіх цих подій смішно і безглуздо виглядає хейтерська заява на адресу митця від депутата-піцайоли родом з Козятина, який відомий в мережі хіба що своєю любов'ю до червоних кульок. Тож лишимо наприкінці цитату з інтерв'ю О. Р. десятирічної давнини, яка якраз добре підсвічує, чому в деяких людей так палає - від його творчості, іронічних висловлювань, діяльності на посаді директора ОХМ та якості депутата облради.

Обыватель боится художника. Он проецирует на художника собственную скрытую порочность и агрессивно пытается навязать ему свои ханжеские табу. Обыватель требует искусства комфортного, бесполого и бесконфликтного, которое не будет называть вещи своими именами, не будет задавать неприятных вопросов - только услаждать и развлекать. Обывательская мораль опасна. Она порождает фашизм. Путь к нему начинается с моральной цензуры. Open / Comment

2021-10-22 22:14:34 ​​На ніч трішки світських, але радше дуже серйозних новин з пам'яткоохоронної сфери.

У 2018 р. світська левиця Кім Кардашьян прийшла на Бал інституту костюму музею Метрополітен (той, що The Met Gala) у блискучій сукні, і сфотографувалась біля золотого єгипетського саркофагу. Пам'ятка привернула її увагу ймовірно через подібність до неї кольору її вбрання. Світлина розлетілась мережею і спричинила величезне розслідування - тепер про цю історію пишуть світові ЗМІ і роблять тематичні подкасти.

Виявляється, саркофаг часів династії Птолемеїв, датований 150-50 рр. до н.е., був нелегально вивезений з Єгипту, мухафази Мінья під час революції 2011 р.. Знайшовся навіть ображений копач-нелегал, якому не заплатили за роботу, і підтвердив за фото, що це його знахідка. У 2013 р. саркофаг вирушив до ОАЕ, та потрапив до рук арт-дилера Гассана Фазелі, який зробив атрибуцію і підтвердив його справжність. Опісля саркофаг продали одній з галерей Гамбурга - з фейковими документами про те, що він був віднайдений у 1971 р., і легально вивезений з Єгипту. Вже в Німеччині провели повторну атрибуцію та реставраційні роботи. Після того саркофаг вирушив до Франції, а французькі арт-дилери Крістоф Куніцкі та Річард Семпер продали його Метрополітен-музею за 4 млн. доларів - приблизно за рік до того, як Кім Кардашьян вирішила зробити ту фатальну світлину.

У 2019 р. пам'ятку урочисто повернули до Єгипту, і за участі міністра з охорони пам'яток передали музею в Каїрі. Розслідування ще триває, були й арешти у цій справі. Німецька поліція арештувала гамбурзького арт-дилера Роберта Діба, який нині стверджує, що не знав про сфальшовані документи про історію пам'ятки. Схоже на те, що крапку в цій історії поставлять не скоро. Open / Comment

2021-10-20 19:15:29 ​​ У червні цього року ми публікували вибірку світлин барельєфів з фронтону адмінбудівлі автобусного парку №7. Ними оздоблений перший поверх, своєрідний хол, над яким височіє стандартна радянська висотка з обдертими вікнами. Але та будівля - лише частина цілісного комплексу. Насправді його родзинкою є величезна кругла будівля незвичної конструкції. Неймовірний вид на неї відкривається саме з даху вищезгаданого хмарочоса.

Будівля круглої форми накрита дахом, створеним за проєктом московського архітектора В. Зінкевича. Дах діаметром у 160 м. тримають 180 сталевих тросів, прикріплених до центральної опорної колони; його порівнюють з літаючою тарілкою, а хтось згадує про будівлю київського цирку. Цей автопарк свого часу був величезним транспортним хабом - звідси вирушали автобуси до соціалістичних країн, тут же були гаражі, СТО і т.д. Будівля працювала за призначенням з 1973 по 2015 рік, а опісля стояла закинутою. У 2018 р. була створена петиція, що перешкодила руйнуванню споруди. Виникла ідея створення тут транспортного музею. До речі, корейці тут зняли кліп, який набрав на ютубі 164 млн переглядів. Ну а поки наш журналіст пише для CNN статтю про це місце, "Київпастранс" повідомив інвестору, що залучати інвесторів для реконструкції та реставрації таких об'єктів підприємство не має права. Як і власних коштів на проведення таких робіт.

Про трепетне ставлення "Київпастрансу" до комунального майна вже чимало писали в мережі. Дуже довго керівникам підприємства було байдуже, що старовинний трамвайчик на вході до Подільського трамвайного депо неодноразово потерпав від нападів вандалів. Камери, поліція мабуть не були помічні, або ж було просто байдуже. Коли пам'ятка була доведена до краю, вагончик все ж "сховали" на закритій території для ремонту, скоріш за все, на Дарниці, де нині є музей трамвайного депо під відкритим небом. Наразі в будівлі, де розміщується стала експозиція Музею електротранспорту, триває ремонт. Ну, хоч щось змінюється на краще.

Мало що відомо про музей і реставраційні майстерні на території автобусного парку №3 неподалік ст.м. Берестейська. Раніше там був великий парк комунального транспорту, але по цій мережі боляче вдарила криза 2008 р., тож з часом постало питання зміни профілю окремих парків. Що ж, коли цей музей під відкритим небом тільки створювався, все виглядало дуже перспективно, там провели Old car land, планувалось створити тут на місце сімейного відпочинку, проводити екскурсії, відкрити кафе. Але останні фото в мережі звідти датовані 2016-2017 рр., і вже тоді там були проблеми з охороною і вандалами. У 2018-2019 рр. парк-музей трусили скандали - постало питання, куди поділись виділені міською владою кошти на створення відповідної інфраструктури, чому музей схожий на кладовище старого транспорту, а мільйони гривень буквально закатали в асфальт. Гугл не видає ніяких лінків на статті чи фото звідси за 2020-2021 рр. Можливо, наші підписники знають, що там зараз.

Фото Олега Тоцького, завантажене ним у вікі в якості ілюстрації статті про автобусний парк №7 Open / Comment

2021-10-19 11:27:02 ​​ З 2018 року ми плідно співпрацюємо з херсонським історичним ком'юніті і радо розповідаємо про можливості, які з'являються для тих, хто цікавиться сучасними методиками історичних досліджень та як говорити про минуле з широкою аудиторією!

21 жовтня у Херсоні відбудеться семінар Нові підходи та методики вивчення історії Транзитного часу, де буде йтися про те, як вивчати та розповідати про складний період трансформацій, політичної системи, соціуму, який наступив із завершенням "короткого ХХ ст." не тільки в Україні, але і в Німеччині та країнах Центрально-Східної Європи. Зі зростанням інтересу до 90-х виникає потреба говорити про них: ви дізнаєтесь про унікальний досвід роботи з цим періодом від дослідників і практиків та зможете поділитись власним!

Коли: 21 жовтня о 13.00
Де: Фізико-технічний ліцей

Учасниками семінару зможуть стати лише 20 осіб - тому поспішайте, для реєстрації потрібно заповнити анкету. Якщо ви не з Херсона організатори компенсують дорожні витрати. Open / Comment